Ян Пауль Гінріхс: Львів заслуговує великої уваги |
Час від часу про Львів з’являється на
шпальтах європейських видань. Натомість значно рідше можна натрапити на
окремі книжкові видання присвячені місту. Такі книжки, щоправда, існують і
були видані: у Польщі, Німеччині, Сполучених Штатах. Однак геть інша річ –
Нідерланди.
Ян Пауль Гінріхс, науковець-славіст
з Голландії, написав книжку про Львів, яку можна окреслити як
літературно-історичну. У ній місто подається через призму авторських текстів,
створених письменниками, котрі народилися, мешкали або просто проїжджати
через Львів.
Рот, Ґранах, Віттлін, Загаєвський,
Герберт, Антонич, Дьоблін, Айх – ці письменники зненацька опинилися під
однією обкладинкою, почуваються доволі комфортно, органічно й загалом
справляють вельми позитивне враження як одне ціле.
-Як з’явилася ідея написати цю літературну-історичну
книжку про Львів?
- Давним-давно я познайомився зі
Львовом та його Габсбурзькою спадщиною через твори Йозефа Рота. Будучи
студентом, я натрапив на добре знаний вірш Ґюнтера Айха про місто. Значно
пізніше я написав біографію Ніколааса ван Війка, засновника голландських
славістичних студій, який відвідав Львів 1914 року, за кілька тижнів перед
вибухом Першої світової війни. Тоді він навідав Грушевського в його особняку.
Я це описав, проте, такі речі, звичайно, відображають лише незначущі відомості.
Я написав цю книжку 2006 року на
замовлення амстердамського видавництва Bas Lubberhuizen, якому хтось сказав,
що Львів заслуговує великої уваги. Тільки тоді я провів більш всебічне
дослідження історії міста. Я не мав наміру писати путівник по місту чи
подорожні нотатки, тож можна було відвідувати Львів уже після початку роботи.
- Герої “Lemberg-Lwow-Львів” були або
львів’янами від народження, або львів’янами за місцем проживання, або просто
писали про Львів. Чи Ви могли б пояснити вибір саме цих конкретних авторів?
- Ця книжка була написана для тих, хто
може цікавитися цією темою, не конче славісти або будь-які інші фахівці у цій
галузі. Відтак мій цільовий читач – це людина, що добре розуміється в
літературі та історії загалом, без конкретних знань про Україну. Я мусів
писати в основному про авторів, які здобули визнання на міжнародному рівні й
котрих переклали нідерландською, англійською чи німецькою мовами. Наприклад,
Йозеф Рот, Адам Загаєвський чи Збігнєв Герберт добре відомі письменники в
Голландії. Ґранах мало відомий як письменник, зате чимало людей знайомі з
його акторською роботою.
На жаль, українська література є
цілковитою новизною в Голландії, навіть для славістів. Навіть немає
голландського університету, який би пропонував для вивчення українські
дисципліни, хоча нині існує багато особистих і комерційних контактів між
нашими країнами. Наскільки мені відомо, тільки книжку Оксани Забужко «Польові
дослідження з українського сексу» переклали голландською мовою, почасти
завдячуючи її назві. Мені справді хотілося запропонувати читачеві бодай
одного українського автора. У Голландії ніхто не знав про Антонича, але я все
ж таки вирішив включити його у свою книжку. До речі, мені шкода, що я не
згадав роман Генріха Бьоля «Поїзд точно за розкладом» у голландській редакції
книжки. Натомість я додав кілька рядків про цей твір в українському виданні.
Отже, ці два видання не є ідентичними. Я також вніс деякі виправлення в
українському виданні.
-Чому Ви вирішили не присвячувати
окремий розділ Станіславові Лему, уродженцю Львова й автору цікавого
автобіографічного твору «Високий Замок»?
- Я не забув про Лема: я згадав його
та «Високий Замок» кілька разів у книжці.
-Крім Антонича, чи розглядали Ви інших
українських авторів для окремих розділів?
- У розділі про Антонича я також
згадав роман Андруховича «Дванадцять обручів», у якому багато йдеться про
Антонича.
-З-поміж обраних письменників
найраніше народився єврейський письменник Олександр Ґранах – 1890 року, а
найпізніше – польський поет Адам Загаєвський - 1945 року. Дьобліна, мабуть,
усе-таки треба винести за дужки, бо він не був львів’янином. Чи означає це,
що період «фатальності» міста – приблизно 55 років і завершується по
закінченні війни?
- У мене не було наміру писати тільки
про письменників, котрі народилися у Львові. Дьоблін і Айх перебували у місті
дуже коротко, але вони написали кілька цікавих рядків про місто. Мені
здається, що найбільш «фатальним періодом» у сучасній львівській історії був
час між 1939 і 1946 роками, коли спершу війська Сталіна зайняли місто, і багато
людей було арештовано, а потім нацисти вбили єврейське населення, і нарешті
Сталін вигнав польське населення. Наратив моєї книжки не закінчується 1945
роком. Віттліновий есей «Мій Львів» написаний 1946 року. Також є розділи про
польських авторів, Герберта й Загаєвського, котрі написали про місто значно
пізніше. Звісно, вони були польськими емігрантами, здалеку писали про місто,
яке вони залишили. У цьому випадку Львів став лише поетичним образом,
запозиченим із минулого. Багато хто стверджує, що «фатальний час»
продовжувався у Львові й опісля 1946 року. Проте моя тема – це
польсько-єврейсько-українське місто в першій половині двадцятого століття, а
не місто після 1946 року чи перед 1900.
-Скільки часу працювали над книжкою?
Якими були найбільші виклики під час роботи?
- Це завжди виклик писати для
загальної аудиторії на менш відомі теми. Книжка була написана протягом
чотирьох місяців, але тільки після того, як я прочитав багато матеріалу про
Львів. На щастя, наша університетська бібліотека в Лейдені має багато книжок
на цю тему. Складно було писати про жорстокість нацистів і Шоа у Львові у
великому розділі про мемуарну літературу. Небагато людей – також у Голландії
- знають, що відбувалося у Львові, чи в Україні загалом, під час Другої
світової війни, і я відчував, що це була історія, яку слід було розповісти за
будь-яку ціну. Крім того, я знав, що поляки та українці можуть розглядати
історію Львова з різних точок зору, і я намагався бути об’єктивним, наскільки
це можливо. Мені здавалося дуже важливим те, що моя книжка містить велику
бібліографію про нещодавні видання про Львів, які були видані багатьма
мовами.
-Чи відомо вам щось про можливі
переклади книжки іншими мовами?
- Російський перекладач виявив
зацікавлення відносно перекладу моїх книжок про Львів та Одесу російською,
проте рішення досі не прийняте.
- Наскільки стало відомо, книжка
отримала доволі-таки позитивні відгуки в нідерландській пресі. Чи задоволені
ви її рецепцією загалом?
- Книжка про літературний Львів була
справді чимось несподіваним у Голландії. Я отримав доволі позитивні відгуки.
Я також радий, що український переклад отримав відгуки. Принаймні, я помітив
кілька оглядів в українському Інтернеті, але я не побачив жодних рецензій у
газетах або журналах. Але ось що мені сподобалося найбільше – кілька
голландців, котрі ніколи раніше не чули про Львів, вирішили зібратися у
подорож після прочитання моєї книжки. Мені подеколи доводилося чути про такі
речі. В одному конкретному випадку ціла група вчителів історії вирушила в
поїздку через книжку. Це той вплив, який може тривати роками, бо ті вчителі
можуть надихнути інших зробити те ж саме.
-Ваша остання книжка, що вийшла цього
року, про Одесу. Який задум був на цей раз?
- Отут я мушу пояснити кілька речей. У
1993 році я був співредактором збірки есе про Одесу, яку також видало
видавництво Bas Lubberhuizen. Цю книжку було розпродано багато років тому,
проте на неї залишився великий попит, і саме тому ми вирішили зробити нову
книжку про Одесу, цього разу цілковито написану мною. Назва залишилася така ж
сама – «Міф Одеси» - але книжка є нова. Це книжка про Одесу як тему в
російській літературі ХХ століття. У ній є розділи про Буніна, Паустовського,
Бабеля, Ільфа і Петрова, Катаєва та Олеша. Бунін є головним персонажем у моїй
книзі, бо він також фігурує в розділах про Паустовського, Катаєва й Олеша, як
і в епілозі, у якому я описую свій візит у будинок, де Бунін провів свої
останні роки в Одесі - будинок художника Євгенія Буковецького по вулиці
Княжецькій, 27. Український переклад вийде у видавництві «Дух і літера» у
травні 2011. Нідерландське видання поясниться лише восени 2011 року.
-Оскільки Ви вже написали дві книжки,
котрі стосуються літератури й історії України, то, мабуть, варто спитати, чи
не має у вас бажання та ідей написати ще щось? Наприклад, про
багатонаціональну довоєнну літературу в Чернівцях або про українське
Розстріляне відродження?
- Звичайно, я хотів би ще написати про
Україну. Я сподіваюся відвідати Чернівці. Наразі я бував тільки у Львові та
Одесі - містах, у які я би хотів ще раз повернутися. Під час моїх поїздок я
звертав велику увагу на будинки та околиці, згадані у моїх книжках. Та я би
хотів побачити ще багато чого іншого.
ДовідкаZAXID.NET
Ян Пауль Гінріхс (1956 р.н.) –
нідерландський славіст, працює в Лейденському університеті. Автор численних
монографій про російську і болгарську літературу та про історію славістки
англійською, німецькою і нідерландською мовами, серед яких VerbannteMuse.Zehn
Essaysüber russische Lyriker der Emigration (München, 1992);In search of
another St Petersburg:Venice in Russian
poetry(1823-1997)(München,1997);Nicolaas van Wijk(1800-1941).Slavist,
linguist, philanthropist (Amsterdam-New York, 2006).Українською мовою вийшов
переклад його книги: Lemberg–Lwów– Львів: фатальне місто (Київ, 2010).
Автор:Остап Кінь
|
| Interview met Jan Paul Hinrichs door Ostap Kin, gepubliceerd op de nieuwssite Zaxid.net (Lviv) op 19 april 2011.